Тут здорово! Тут гарні люди. Замаслені брезентухи. Каски. Обличчя, засмаженні від зварювання. Справжні посмішки. Міцні потискання рук. Відкриті погляди, які тільки можуть бути у людей праці, що чесно заробляють свій хліб. Тут збереглися напівміфічні створіння – інженери, в очах яких віддзеркалюються знання! Тут вони головні. Вони тут встановлюють правила та вирішують питання.
А десь у іншому світі б’ються депутати. Картонні патріоти палять один одного. Комусь чиновник, син чиновника, доводить, що треба створити ще одну «адміністрацію» чи «комісію», ввести додаткові податки. А тут усе звикли вимірювати практично – тоннажем спущених на воду суден. І про те ж питають з інших. Що власне ти зробив? Відповідай! Ні? З інститутської лави пішов в профком, потім у «заступники начальника», потім на батькове місце? Відійди, не заважай працювати!
Це був день, сповнений символів. На суднобудівному заводі ТОВ СП «Нібулон» спустили на воду черговий серійний буксир пр. 121М. Звична вже подія. Чергова. Але все так сплелося… І те, що на борту легендарне ім’я – «Юрій Макаров», і те, що майбутнім став «Анатолій Ганькевич». І те, що відкрити прийшли не менш легендарні Вінник та Овдієнко. І те, що хрещеною мамою нового судна стала вдова Юрія Івановича – Надія Лаврентьєвна. І те, що Хальнов – головний конструктор цих буксирів. І те, що десятки дітей, майбутніх кораблебудівників, прийшли разом з батьками та раділи результатам їхньої праці. А їм самим вже завтра проектувати та будувати майбутнє.
Все це частини одного пазлу, все це ясно та однозначно доводить: Миколаїв – місто корабелів! Коли з трибуни проголосили «Слава корабелам Нібулона!», то за спиною зграйка підлітків хором відізвалася – “Героям слава!».
