Пропонуємо ознайомитися зі стратегію Forth Green Freeport, що реалізується в Великобританії для відновлення промислового потенціалу на території колишньої військово-морської бази в Росайті. Для нас актуальність цього огляду пояснюється тим, що з одного боку вже триває обговорення відновлення економіки України після війни, з іншого боку саме в Миколаєві є великі суднобудівні підприємства, що частково або повністю втратили промисловий потенціал, а те, що ми сьогодні чуємо від представників влади не викликає впевненості у їх майбутньому. Тому доцільно вивчення позитивного світового досвіду.
Принципи розвитку, продемонстровані у Forth Green Freeport, можна переносити на територію Чорноморського Суднобудівного Заводу (ЧСЗ) та Миколаївського Суднобудівного Заводу (у радянські часи – завод ім 61-го Комунара).
Також цікаво подивитися – що спільного в галузевих ситуаціях України та Британії, що нас відрізняє, як вони почали долати проблеми, які приклади ми можемо взяти і чому навчитися, чому нам це не вдається і як врешті нам упоратися.
Можна провести декілька аналогій з британським підприємством в Росайті та Миколаївським Суднобудівним Заводом (МСЗ). Хоча МСЗ має дещо більшу історію, обидві верфі отримали вигляд, який ми сьогодні бачимо, буквально одночасно на початку ХХ-го сторіччя. Британія почала побудування військово-морської бази на північному боці заливу Ферт-оф-Форт Східної Шотландії у 1909 році, а в 1916 році тут вже обслуговувалися лінійні кораблі королівського флоту, що несли важкий тягар 1-ї Світової війни. Миколаївське адміралтейство почало реконструкцію у 1911 році, а в 1913 зі стапелів, які до цієї пори є візуальним обличчям заводу, зійшов перший лінійний корабель. Почитайте докладніше про всю історію Миколаївського суднобудування…
Мал. 1 – Історичний вигляд ВМБ в Росайті
Майже все ХХ сторіччя завод на військово-морський базі в Росайті мав достатньо роботи з обслуговування кораблів. 1-ша Світова війна, 2-га Світова війна, протистояння з Радянським Союзом – поки флот мав великі потреби, завод активно працював. Але час плинув, Британія втратила статус Світової імперії і для державного бюджету утримання заводу стало обтяжливим. В 1997 році суднобудівне підприємство в Росайті було приватизовано першою з британських військово-морських верфей. З цього моменту власником верфі стала компанія Babcock.
За минулі 20 років верф Babcock брала участь у побудові британських авіаносців типу Queen Elizabeth та в ремонті кораблів протимінної оборони типу Sandown. Цікаво, що в побудуванні блоків нових британських авіаносців брали участь 4 верфі, а верф Babcock в Росайті обрана для складання корпусів тому, що має сухий док відповідних розмірів. Аналогію з цією обставиною можна провести на ще одне велике миколаївське підприємство – Суднобудівний завод «Океан».
Мал. 2 – Верф Babcock до модернізації
Попри цю діяльність, Британія суттєво втратила суднобудівний потенціал за минулі 30 років. Частково це також пояснюється находженням країни в Європейському Союзі, в якому були встановлені квоти на виробництво для різних країн-учасників. Суттєвий вплив на стагнацію британського суднобудування також справило піднесення азійських верфей, які забезпечили більш конкурентні умови по деяким типам суден.
Ці чинники приводили до зростання громадського незадоволення і обговорення – як виправляти ситуацію. У тому рахунку, вихід Британії з ЄС також був мотивований намаганнями знайти нові шляхи розвитку країни. Ми вже писали про те, що британська спільнота обговорює стан власної суднобудівної галузі в виразах, дуже схожих до тих, що можна почути і в Україні про місцеві справи…
Врешті було розроблено декілька планів по відновленню промислового потенціалу країни і стратегія Forth Green Freeport передбачає як відновлення суднобудування, так і створення нових промислових об’єктів на території колишньої військово-морської бази в Росайті.
Про реконструкцію верфі Babcock ми докладніше напишемо в окремому дописі – скільки це коштувало, які нові виробничі потужності створено та яке технологічне обладнання залучено у ході модернізації корпусообробного виробництва. Це тим більше цікаво тому, що саме верф Babcock планувалося залучити для побудування бойових кораблів для ВМСУ в рамках міжурядової рамкової угоди України та Британії, яку було укладено в 2021 році.
Самі британці передбачали, що кредит Україні дозволить їм компенсувати витрати на реконструкцію власного виробництва, розробку проєкту та освоєння нового типу ракетних катерів, які верф до цього ніколи не будувала. Це безумовно державницький підхід, якому нам також треба навчитися. Усі наші сусіди – Туреччина, Болгарія, Румунія, Польща, також реалізують схожі принципи освоєння нових технологій.
Ми сподіваємося знайти однодумців серед лідерів громадської думки та вищого керівництва держави у тому, що цей підхід надалі треба застосовувати і нам – якщо ми, як країна, беремо кредит і закуповуємо технології, то і реконструкція виробництва, і побудування головних кораблів повинно відбуватися в Україні. Поки що нам це не вдалося і міждержавні угоди 2020-2021 років передбачали побудування кораблів в Туреччині та Британії.
Крім реконструкції суднобудівного виробництва, важливим питанням в рамках стратегії Forth Green Freeport стало – як використовувати інші площини значної території, яка колись була потрібна в рамках потужної військово-морської бази, а тепер закинута і її подальше невикористання є одним з чинників стагнації.
Ця ситуація є також повною калькою з нашими проблемами. Під час Радянського Союзу наші суднобудівні заводи були буквально гігантами і в сучасних умовах дійсно нема потреби залучати під суднобудування такі великі площини. Більше того – їх утримання робить суднобудування нерентабельним. У зв’язку з цим і Миколаївська міська влада, і деякі держслужбовці вищої ланки пропонують відчуження територій заводів, наприклад, під житлову та комерційну забудову. Багато років у громадську думку вкидається теза, що суднобудування Україні не потрібно і на території в центрі міста поблизу річки треба побудувати елітні будинки та торговельно-розважальні центри.
Що ж зробили британці в аналогічній ситуації? Стратегія Forth Green Freeport передбачає що (цитата) «Порт Росайт та прибережна зона є національними об’єктами світового класу. Територія повинна бути використана для економічного розвитку й орієнтована на передову морську техніку та енергетику. План передбачає захист існуючого цільового призначення та створює нові майданчики під майбутнє працевлаштування та інвестиції».
Тобто на відміну від нас, британці намагаються не скоріше продати землю забудовнику, на цьому отримати свій персональний прибуток і викреслити питання з повістки, а головними для них є – інвестиції, працевлаштування, створення чинників майбутнього економічного розвитку території.
Мал. 3 – Елементи стратегії Forth Green Freeport
Відповідно до цього стратегія Forth Green Freeport передбачає на території колишньої військово-морської бази в Росайті:
1) Модернізацію існуючого та створення нового суднобудівного виробництва для будування перспективних британських фрегатів Type 31 й інших кораблів в інтересах Королівського флоту. А також для реалізації політичних цілей як, наприклад, програма будування кораблів для ВМСУ.
Мал. 4 – Елементи стратегії Forth Green Freeport
2) Потужності вітрової енергетики, включно генератори, переробне обладнання та складські майданчики.
3) Потужності сонячної енергетики.
Мал. 5 – Елементи стратегії Forth Green Freeport
4) Потужності водневої енергетики та логістичний хаб, що дозволить проводити вантажні операції з водневим паливом.
Мал. 6 – Елементи стратегії Forth Green Freeport
5) Поромний та контейнерний термінал.
Мал. 7 – Елементи стратегії Forth Green Freeport
6) Офіси та інші приміщення для малого бізнесу та дослідницьких центрів, у т.р. кампуси навчальних закладів тощо.
7) Виробничі потужності та складські приміщення загального призначення для будь-якої промисловості.
Мал. 8 – Елементи стратегії Forth Green Freeport
Таким чином ми бачимо раціональний план, що передбачає продуктивне використання території, тобто для створення нової продукції, виробництва енергії та інших матеріальних цінностей з доданою вартістю. Певно такий підхід повинен стати зразком і для нашої країни.
Ми згодні, що величезні території пострадянських суднобудівних заводів треба реструктурувати, але повинні бути виконані дві обов’язкові умови:
1) Суднобудування повинно бути збережено будь за що. Не «достатньо одного заводу», а усі придатні для суднобудування майданчики повинні зберегти цільове призначення, навіть якщо сьогодні виробництво на них втрачено. Роботи вистачить – будувати баржи та буксири для річкового флоту, будувати оффшорні споруди для видобутку корисних копалин на морському шельфі, будувати будь які судна на експорт, будувати кораблі для ВМСУ тощо.
2) Інші площини повинні бути використані під будь яку діяльність зі створення додаткової вартості – тобто виробництво, переробка, дослідження та розробки тощо.
Такий план не буде обтяжливим для держави. Навпаки – створення сприятливих умов для західного бізнесу дозволить розвивати ці ділянки за рахунок зовнішніх інвестицій. Навіть ті підприємства, які втратили суднобудівні спроможності, зберігають перспективу як вже підготовлені майданчики для нового розгортання такої діяльності і мають безумовну цінність для перспективного інвестора. Ліквідація такої перспективи, виведення цих майданчиків під житлову чи іншу забудову, просто знищить саму можливість залучити інвестора – побудування нової верфі на новому місці, «у чистому полі», буде мати незрівнянно вищі видатки.
Докладно про стратегію Forth Green Freeport читайте на сайті: https://forthgreenfreeport.com/