Вітаємо Миколаївський Музей суднобудування та флоту з 45-ю річницею зі дня заснування!
З приводу події висловимо думку нашої редакції на роль та місце Музею в сучасному житті України. Зараз набуває масового поширення рух за позбавлення усіх проявів суспільного життя від російської імперської та радянської спадщини. Ми повністю підтримуємо цей рух в тих аспектах, що стосуються політики, у т.р. імперської пропаганди, геноциду українського етносу тощо.
Але на хвилі нового відкриття української історії також можна почути, що нам також треба позбутися і від історії флоту та суднобудування. Радикальна точка зору на це питання мотивується тим, що ці інструменти імперія використовувала для розширення та завоювань.
Ми ж вважаємо, що у питанні історії флоту треба відділити ідеологічне від природнього. Якщо ми це не зробимо, усе що було набуто у цій галузі, забере собі Росія. Власне, вона це і намагається зробити, поширюючи міф, що тільки завдяки їй і було засвоєно наш край та досягнуто так багато в науці та техніці.
Однак. Ми стверджуємо, що Північне Причорномор’я було засвоєно завдяки віковічному устремлінню українського (а раніше – староруського) народу до моря. Цей процес відбувався під впливом економічних чинників – прибутків від землеробства в родючому українському степу та від використання торгівельних шляхів. Без України, без українського етносу, не було б ні імперії, ні самої Росії. Відмовлятися від здобутків наших предків не можна, хай навіть сама Росія нас до того спонукає, заявляючи права на цю частину історії!
Так, запорожці Білого, Головатого та Чепиги билися вже у складі російського війська. Так, севастопольські пластуни, матроси Петро Кошка та Гнат Шевченко та інші здійснили свої подвиги під російським прапором. Але вони також були плоть від плоті українці і з усіх сил намагалися зберегти свою ідентичність, іноді шляхом важких втрат, шляхом депортації з Батьківщини, як це сталося з кубанцями. А ще на цих верфях працювали ми! Наші земляки ставали тут видатними інженерами, науковцями та директорами. Вони з університетських кафедр пішли в окопи та стали до гармат.
Можливо за рахунок їх жертв, битв та праці ми і збереглися як нація. Хтось хай засуджує адмірала Нахімова, але він за будь якої нагоди всім розповідав про своє запорізьке коріння і що саме козаки тримали це море в своїх руках.
Все це краще за інших знають в нашому Музеї суднобудування та флоту. Вони розуміють, що без минулого не буває майбутнього і тому, якщо ми хочемо стати морською нацією та повернути собі Чорне море, ми повинні зберегти пам’ять про подвиги у морі та працю на стапелях. Зберегти, а потім примножити.