Ще раз про те, чому ми в халепі

Учора на периферії стрічки новин промайнуло, що грецька компанія Avin International відмовилась від перевезення російської нафти. По-перше, новина сама по собі знакова. Тому що для грецьких судновласників перевезення нафти – це традиційний бізнес і Греція довгий час сперечалася з цього приводу у питанні накладення санкцій на Росію. Те що Авін попереду інших компаній зробив цей крок – зачьот.

Але в мене сама назва Avin International породжує флешбеки про те, що ми втратили, і про те, де ми зараз і чому саме так. Avin International – була одна з перших західних компаній, що прийшла в Миколаїв на початку 90-х с замовленням на серію танкерів на ЧСЗ.

Ще був постсовок. Учора ще Радянська Україна жила фантомними болями про те «чьто ми потєрялі», а західний бізнес вже штовхав нас – давайте, давайте, будуйте! Ось гроші, ось работа, рухайтеся!

Кілька суден було побудовано. Перший танкер Kriti Amber зійшов на воду у 1994 році. Шостий танкер Nicos був зданий замовнику у 2002 році. Можна було й більше. Можна було шукати нові замовлення. Можна було реінвестувати у виробництво. Багато можна було б, якби тодішнє керівництво заводу було зацікавлене у розвитку і заводу, і українського суднобудування взагалі.

Цей період також характеризувався нечуваною корупцією на заводі на всіх рівнях. Крали усі і усе що можна з мовчазного схвалення керівництва заводу. Таке відношення породжувало апатію і відчуття близького кінця.

Врешті держава вирішила продати ЧСЗ. Те, що виглядало розумним кроком і обіцяло піднесення, обернулося крахом. Усі очікували на прихід західного інвестора і розширення суднобудівної програми. Представники Avin International, що у той час як раз приймали останнє законтрактоване судно, заявили про свій намір прийняти участь в аукціоні. План був такий – придбати завод і для своєї ж судноплавної компанії будувати самостійно судна. Греки з оптимізмом дивилися на перспективи перемоги в аукціоні, покладаючись на власну завзятість.

Сталося не так. Росіяни занесли кеш на самий високий рівень держави. На самий-самий високий. І завод придбали «російські інвестори» брати Чуркіни (так, вони родичі того самого Чуркіна, представника Росії в ОНН, що відзначився особливою неадекватністю). Завод почали нищити негайно після переходу у власність до росіян. Ми вже якось коротко згадували цю історію, а докладно опишемо її вже після війни.

Головне ж, про що ми зараз хотіли сказати – це й був поворотний момент, коли ми від західних інвестицій, поступової еволюції бізнес-клімату та інтеграції у Світову економіку почали падіння у російські обійми. Греки, голландці, датчани, норвежці, усі хто приходив к нам з грошима, усі з подивом відпали і рушили інвестувати хто в Румунію, хто в Польщу, хто в країни Балтії.

А в нас залишились – занепад, розруха, війна. Так, шлях саме такий. Повернись ми тоді обличчям до Європи – сьогоднішніх ракетних обстрілів би не було. Не було б вторгнення. Не було б такої крові. Плата за жадність і безглуздя – біль і смерть.

І ось зараз, коли нам Avin International нагадує про свій успішний бізнес в новинах, ми сподіваємося, що не все втрачено. Ми віримо, що Перемога у війні змінить усе – ми не лише відіб’ємо зовнішнього ворога, а й власних упирів, що гальмують Країну. Ми створимо нові умови для інвесторів. Кращі, прозорі, чесні.

Ми ж зможемо це зробити?

На фото – третій танкер Platinum, побудований на ЧСЗ для Avin International в 1996 році. Автор світлини (с) Олександр Кремко.