Британці про ракетні катери для України

Радимо прочитати – що пише британський ресурс Save the Royal Navy щодо можливого контракту на побудування 8 ракетних катерів для ВМС України. Щодо деталей контракту та проєкту катеру вони не повідомляють нічого нового, а лише посилаються на українські джерела. Але саме питання вони розглядають виключно під кутом зору – як це посприяє розбудові британських ВМС та як Український контракт профінансує британські верфі.

Погляд на британську точку зору цікавий, по-перше, тому, що виходить з явно професійної спільноти. По-друге, тому, що нам варто повчитися у морської нації шукати власну вигоду у будь якому процесі. Нарешті, по-третє, як відновлюють з нуля підприємство, що певний час не працювало. «Фантастичний час для суднобудування» – саме так вони і ставлять питання. Хоча у даному випадку йдеться не стільки про наш контракт, скільки про побудування фрегатів Type 31 та Type 26.

Щодо ж контракту на побудування ракетних катерів для України, видання згадує про стару верф Appledore Shipyard у Північному Девоні, що припинила свою роботу у 2019 році. Нещодавно Harland & Wolff з Белфасту купила Appledore і верф знову відкрилася у серпні 2020 року під новим брендом – Harland & Wolff Appledore. «Газета Північного Девону» зауважує, що лише одна людина числилася на верфі у момент переходу до нового власника. Save the Royal Navy пишуть, що нове керівництво планує набрати 350 людей на Appledore протягом найближчих 18 місяців. Хоча це порівняння буде не повністю коректним, але зауважимо – це суттєво менше, ніж сьогодні працює на суднобудівному заводі «Океан» в Миколаєві.

Чому Save the Royal Navy пов’язують Harland & Wolff Appledore з виконанням Українського контракту? Ми певно не скажемо, що на те є вагомі причини. Але сподіваємося, що там на місці британцям видніше.

25 серпня 2020 р. верф Harland & Wolff Appledore відвідав Борис Джонсон, прем’єр-міністр Великобританії, та у промові сказав: «Ця нова глава в історії Appledore створить сотні нових робочих місць на Південному Заході, а також сприятиме нашим амбіціям стати суднобудівною наддержавою». Джонсон відмовився коментувати запитання про навантаження Appledore, посилаючись на комерційну таємницю.

Член парламенту від Торріджу (Північний Девон) Джеффрі Кокс з цього ж приводу каже: «Протягом останніх місяців я брав участь у постійних та енергійних дискусіях зі своїми колегами по кабінету, ключовими особами, що приймають рішення в Уайтхоллі, зарубіжними замовниками та галуззю, на підтримку відновлення роботи верфі Appledore…».

Підсумовуючі розповідь про Appledore, ресурс Save the Royal Navy пише, що будівництво швидкохідних катерів було б ідеальним видом проєкту для цієї верфі. Унікальний критий сухий док підприємства може вмістити судна довжиною до 119 метрів.

Якщо припущення Save the Royal Navy щодо залучення Appledore до контракту з Україною вірне, то окрім кораблів ми отримаємо зразковий приклад відродження верфі, підтримки суднобудування державою та справжнього господарського підходу до проблеми. Фактично, Україна може не лише завантажити верф в Британії, якій так потрібна робота для старту, але я профінансувати цей процес. Бо хоча кредит Україні надає Уряд Британії, але повертати його доведеться Україні. І повертати з відсотками. Щорічна платня по кредиту складатиме приблизно 150 млн. євро.

Цієї суми в 150 млн. євро на рік, якщо Україна не повертала б її Британії, а інвестувала б у власні суднобудівні програми, було б достатньо для сталого потужного розвитку вітчизняних ВМС. І така постановка питання повертає нас до суто української, нажаль, проблеми. За минулі десятиріччя розбудови Української держави, жодний уряд не спромігся до реалізації такої програми. І об’єктивно нема сподівань, що у цьому сенсі щось зміниться без зовнішньополітичного фактору.

Тому цивільна та віськово-морська громадськість позитивно сприйняла новину, про потенційну можливість побудування британських ракетних катерів, два з яких нібито будуть закладені в Британії, а ще шість – на Українському суднобудівному заводі. Ми розуміємо цю позицію, бо скільки ж можна чекати відновлення флоту!

Але також нам близька позиція суднобудівників, які резонно зауважують, що якби 150 млн. євро витратити на суто внутрішні інвестиції щорічно, то потужний поштовх отримали б верфі в Україні, ПКБ, виробники озброєння та обладнання і не довелося б тоді звертатися за допомогою до Британії.

Так, це питання більш складне і не обмежується цими двома точками зору. Зовнішньополітичний чинник, співпраця з Британією теж впливає на сприйняття цього контракту загалом. Тому ми лише зауважимо – Британія подає нам уроки розумного підходу до справи і нам треба навчатися. Бо неуспішні учні залишаються на «другий рік».